Скелелазіння - спринт на вертикалі. Називають його (і небезпідставно) “молодшим братом альпінізму”. Річ у тому, що колись воно було задумане як засіб підвищення скельної підготовки альпіністів. Але надалі, у міру вдосконалення, перетворилося на цікавий самостійний вид спорту, що вийшов зараз на міжнародну арену.
Спочатку спортивне скелелазання викликало побоювання у багатьох альпіністів старшого покоління. Думали, що в збиток безпеки в альпінізм буде механічно перенесена психологія скелелазів, звиклих до швидкого просування по скелях з надійною верхньою страховкою, якої немає у альпіністів при сходженні. Побоювання ці не виправдалися. Навпаки, кращі скелелази добилися помітних успіхів і в альпінізмі.
Скелелазання є прекрасним засобом підготовки альпіністів високої кваліфікації. Завдяки йому альпіністи навчилися лазити. Навіть ті, хто не добився великих успіхів в скелелазанні, зробили різкий стрибок в техніці подолання складних скельних ділянок. Вплинуло скелелазання і на тактику пересування по скелях, і на спеціальне спорядження.
Для подолання стометрової скелі скелелазові потрібні величезна фізична підготовка і сильна нервова система. У індивідуальному лазанні він легко, швидко і естетично долає будь-яку ділянку маршруту. У парній гонці спортсменові потрібна ще і хороша психологічна підготовка, він повинен володіти досконало альпіністською технікою. У скелелазінні за хвилини доводиться долати скельну ділянку, на яку в альпінізмі буде потрібно день роботи. Рухи тут ті ж, що в альпінізмі, але велика швидкість. Скелелазанням можна почати займатися в ранішому віці, ніж альпінізмом. Воно дає хорошу фізичну і психологічну підготовку. За кордоном наші альпіністи отримали високу оцінку саме тому, що вони - хороші скелелази.
